Коли саме почали заселяти люди Берегомет, ніхто зараз не скаже, але на основі досліджень, архівних даних, переказів можна припустити, що це було не пізніше XV століття. Чому саме тоді? В ті давні часи була однією з наймогутніших держав Османська імперія, її володарям вдалося завоювати і підкорити багато країн. Визнав себе васалом турецького султана молдавський господар, якому належала Буковина. Народ жорстоко пригноблювали, примушували платити великі податки, виконувати різноманітні повинності. Разом з кримськими татарами турки робили набіги на буковинські, подільські землі, що супроводжувалися вбивствами, грабежем, спустошенням населених пунктів, поневоленням народу і продажем його в рабство. Особливо це лихоліття посилилося в останній чверті XV століття і продовжувалось у XVI столітті. З історичних хронік відомо про напади 1489, 1454, 1499, 1502, 1508, 1509, 1515 років, які привели до втеч великої кількості людей у гори з метою врятування власного життя та своїх дітей. Селяни-втікачі намагались якнайдалі сховатися від своїх поневолювачів, а тому найкращою схованкою вважали гірську місцевість, до якої було важко добратися через дрімучі ліси і малозалюднені місця.
Скільки прийшло туди втікачів перший раз? Теж не знайдено відповіді, бо в той час ніхто не робив перепису населення. Вони вибрали це місце не випадково, а тому, що тут була річка з великими запасами риби, з деревини можна було робити будинки, господарські будівлі, хатнє начиння, в самому лісі добувати оленів, диких кіз, кабанів, зайців, зубрів, збирати гриби та ягоди.
Очевидно, переселенців було декілька сімей, бо одна-дві побоялися б воювати з ведмедями та вовками, яких було достатньо в цій місцевості. Крім того, важко було зробити зруб одному, і один не міг розпилювати досить товсті стовбури дерев. Розміри жител не були великими. Вони складалися з хати та сіней і часом комори для зберігання продуктів харчування, одягу та іншого. Все старалися зробити, як у попередніх оселях на долах.
З меблів були лавиці, стіл, полиці, мисник, колиска. Підлоги не було, вікна маленькі, пічка, цебер, діжка, коцюба, горщики, ікони, за якими було зілля і в декого над ними висів вишитий рушник. Зимою в приміщенні могли бути разом з людьми тварини. Хата була курною.
Проходили роки за роками. Мало що змінилося в сімейному побуті поселян. В основному вони полювали та потрохи відвойовували землю у лісу, викорчовуючи його. Рідко коли покидали своє село, боячись зустрічі з чужинцями або військом.
Поступово зростала кількість населення. Народжувались діти, створювалися нові сім’ї, і про цей населений пункт дізналися в Сучавському цинуті. Перша письмова згадка про Берегомет датується 1696 роком у праці Т. Балана «Документи Буковини», яка була видана в Чернівцях у 1937 році.
Здавна в Берегометі, враховуючи його положення на перехресті різних тогочасних держав, проживали представники різних національностей. Єврейська громада Берегомета у 1800 році становила 10,8 %.
Чому його назвали Берегомет? Якщо подивитися на граматичну основу, то це слово складається з двох коренів — берег і мет. Що ж і хто метав на березі Сірету? Матеріали місцевої усної народної творчості зберегли досить цікаві факти з життя людей тих давніх часів, і на основі цього можна судити, чому вони так назвали своє поселення, і з невеликими видозмінами користуються цією назвою більше 15 поколінь.
Існують дві назви Берегомета — народна і офіційна. Народна або історична назва — Волоський Берегомет, так як тут проживало чимало волохів (румунів), а був ще один Берегомет в Кіцманському повіті — Руський Берегомет , тобто український. Офіційна ділова назва, яка вживалася в австрійському та румунському діловодстві — Берегомет над Сіретом, так як відповідно існував Берегомет над Прутом в Кіцманському повіті. В роки румунської окупації вживалась калька «Берегомет ам Сірет». Поширеною є народна вимова «Берегміть» «до Берегмети», «берегміцкі». З приходом радянської влади відмінність у назві між двома Берегометами стерлася.